Прискорений ритм сучасного життя чимдалі більше нагадує стукіт коліс потягу, який набирає швидкості. Щодень більше людей, ледь прокинувшись, простягають руку до гаджетів, від яких їм дедалі важче відірватися на користь літературного твору. Тож, хочемо ми цього чи ні, постає закономірне запитання: а чи залишиться в цім «шаленім, шаленім, шаленім світі» час на читання художньої літератури? І взагалі, чи не пірне друкована книжка в імлу забуття під навалою цифрових технологій?

Друкований текст своїм існуванням завдячує Йоганнові Гутенбергу (близько 1397—1468), знаменитому німецькому винахідникові книгодрукування. Відкриття друкарства вплинуло не лише на розвиток літератури та культури всього світу, а й на перебіг світової історії. Проте нині функції паперових носіїв інформації щодалі частіше перебирають на себе цифрові технології: електронні книжки, планшети, смартфони, та найперше — Інтернет. Тому й постало запитання: чи в XXI ст. Інтернет не переможе Гутенберга? І запитання про те, чи виживуть друкована книжка й художня література, без жодних перебільшень, є гідним Шекспірового «То be от not. to be» («Бути чи не бути»). Тож спробуємо на нього відповісти...

Нині проводять психологічні дослідження, щоб з’ясувати, чи здатна цифрова книжка повного мірою замінити книжку традиційну, паперову. Виявилося, що паперову й цифрову версії того самого літературного твору, хоч як це дивно, читач сприймає зовсім по-різному. Здавалося б, яка різниця, у якому форматі читати «Одіссею», якщо це та сама «Одіссея»? Але виявилося, що відмінність є, і навіть принципова: паперова версія твору сприймається і впливає на інші ділянки головного мозку читача, ніж електронна. Те саме притаманне письму: якщо учень пише, скажімо, слово «мама» власноруч (а не набирає його на клавіатурі комп’ютера чи гаджета), то в нього працюють зовсім інші психофізіологічні механізми: від пальців рук до пам’яті. Тож наразі невідомо, як заміна паперової інформації на цифрову позначиться в майбутньому на менталітеті й інтелекті людства. Про перші «дзвіночки» можна говорити вже сьогодні, коли з’явилися загрозливі терміни на кшталт «цифрові аборигени» (діти, які з раннього віку перебувають у полі цифрових технологій) або «культура шуму» (дезінтегровані спонтанно «культура й освіта», котрі приходять на зміну цілісному сприйняттю світу як універсуму).інтелекті людства. Про перші «дзвіночки» можна говорити вже сьогодні, коли з’явилися загрозливі терміни на кшталт «цифрові аборигени» (діти, які з раннього віку перебувають у полі цифрових технологій) або «культура шуму» (дезінтегровані спонтанно «культура й освіта», котрі приходять на зміну цілісному сприйняттю світу як універсуму).

І це не єдина загроза. Зрештою, якщо навіть погодитися, що літературний твір — нехай висічений на єгипетських пірамідах або надряпаний на глиняних дощечках, написаний на пергаменті або на папері, навіть скопійований на флешку або переданий через УіЬег — в усіх випадках буде тим самим літературним твором, невирішеним залишається головне питання: а що ж чекає літературу та літературну освіту в «оцифрованому» XXI ст.? І чи потрібна художня література в сучасному світі взагалі? А може, читання книжок — це така собі інтелектуальна розвага вузького кола шанувальників літератури та фахівців-філологів, а широкому загалові до нього вже байдуже?..