Шановні десятикласники!

Як немає й не може бути двох абсолютно однакових людей, так немає ідентичних історичних або мистецьких епох. Кожна з них має своє специфічне обличчя, навіть за одночасного розвитку.

Упродовж минулих років ви спостерігали калейдоскопічні зміни історичних і літературних епох. Урівноважено-гармонійну античність змінило розмаїте середньовіччя, яке згодом поступилося гуманістичному Відродженню. А бароко й класицизм (ХVII-ХVIII ст.) стали не лише його естетичними спадкоємцями, а й водночас своєрідним містком до Просвітництва (XVIII ст.) — «доби розуму». Проте незабаром виник нещадний критик класицизму — творчо розкутий і екзотичний романтизм, що став володарем дум кількох поколінь європейців. На зміну йому прийшов новий володар літературного олімпу — реалізм... А що ж далі? Яким було естетичне «обличчя» всього XIX ст.? Це й буде предметом вивчення в 10 класі.

XIX ст. постало на певному порубіжжі історії, філософії та літератури: усе, що було до нього, сприймалося як минуле, а все, що настало після, — це новітня історія, новітня філософія, новітня література.

Здавалося, за попередні тисячоліття в житті людства відбулося менше змін, аніж за цю сотню років: на початку XIX ст. люди їздили кіньми і про небо могли тільки мріяти, а вже наприкінці його долали простір на автомобілях, освоювали повітряний простір і дивилися перші кінострічки братів Люм’єр. Століття розпочалося вірою в усеперемагаючу силу людського духу й розуму, а закінчилося зневірою в ідеалах, виплеканих століттями.

У цьому шаленому русі, іноді навіть випереджаючи час, красне письменство теж стрімко змінювалося від романтизму до реалізму, аби зустріти XX ст. принципово новою літературою, яку назвали модерною або модерністською (від фр. moderne — сучасний, новий).

Мабуть, у житті суспільства й окремої особистості художня література ще ніколи не відігравала таку важливу роль. Так, новий капіталістичний устрій ще тільки зароджувався, а витворений генієм Оноре де Бальзака лихвар Гобсек уже дав йому нищівну, багато в чому випереджувальну оцінку. В Англії після виходу у світ чергового роману Чарльза Діккенса про злиденне життя знедолених дітей народ очікував змін у законодавстві, як це сталося після публікації «Пригод Олівера Твіста». Сила художнього слова була такою, що письменники нерідко потрапляли на лаву підсудних за свої твори чи переконання, як, наприклад, Шарль Бодлер після опублікування збірки поезій «Квіти зла», або їх відлучали від церкви, як Льва Толстого.

Водночас суспільство ставилося до своїх улюблених письменників як до новоявлених пророків, оголошуючи, хоча й згодом, їхні дні народження національними святами (день народження 0. Пушкіна — нині День Росії).

Саме XIX ст. чи не вперше примусило дещо зарозумілий і впевнений у своїй естетичній неперевершеності Старий Світ, передовсім Західну Європу, подивитися на культуру Нового Світу по-новому. Це сталося в період злету літератури Сполучених Штатів Америки, які тоді щойно вибороли державну незалежність. І, мабуть, лише американський поет Волт Вітмен зміг так повно втілити в художньому слові дух американського вільнолюбства, вітер американських прерій, світогляд «людей, які торують найперші шляхи, ступаючи впевнено, гордо і вільно, безжурно дивляться в обличчя президентів і губернаторів, немов кажучи: “А хто ти?”»

Водночас з визнаними «пророками» до читачів зверталися й «прокляті поети», які прагнули пізнати незвідане, підсвідоме, шукаючи відповіді на такі запитання, на які не можна відповісти, бажаючи осягнути безмежність людської душі. Тому їх не влаштовували старі, перевірені часом художні засоби й відкриття попередників. Вони сміливо експериментували в літературі та у своєму житті. Експерименти не завжди були успішними і надзвичайно дратували обивателів. Проте починалося нове століття... Надходила нова доба...