Милуючись довершеною архітектурною спорудою, пропорційністю її будови, гармонією форм, ми рідко замислюємось про те, що ці довершеність, пропоційність і гармонія аж ніяк не випадкові. Геніальні зодчі, зваживши на класичні, перевірені часом закони архітектури, спочатку все скрупульозно розрахували, спираючись на досвід своїх попередників і сучасників, але водночас сміливо експериментуючи. І саме тому їхній геній, утілений у тисячах тонн каменю, металу й скла, зміг пережити віки. Мільйони людей застигають у захваті перед красою Софії Київської чи Собору Паризької Богоматері, прадавньої камінної піраміди Хеопса в Єгипті чи модернового, зробленого з титану, піщанику й скла музею Ґуґґенгайма в іспанському Більбао...

Літературні шедеври створюються за певними законами, канонами, правилами (нехай іноді й усупереч їм, але обов'язково з їх урахуванням). Звісно, добре знати ці закони повинні передовсім фахівці. Проте бодай початкове, найзагальніше уявлення про них украй необхідне для кожної сучасної людини, яка справді хоче бути людиною Культури!...

Наприклад, ще давні греки поділили всю художню літературу на три роди: епос, лірику і драму. І цим їхнім розподілом користуються й донині, зокрема, вивчали його й ви. А кожен із літературних родів, своєю чергою, ділиться на жанри. Жанрами епосу є роман, повість, оповідання та ін. Драма ще від часів сивої античності асоціюється насамперед із такими її жанрами, як трагедія і комедія, що збереглися до наших днів. Існують також міжродові утворення. Наприклад, балада поєднує риси лірики й епосу, тому її називають ліро-епічним жанром.

Слід також зауважити, що системи літературних родів і жанрів у різних національних літературах мають свою специфіку. Особливо яскраво це видно в жанровій системі лірики. Так, європейська (зокрема й українська) лірика включає в себе сонет, оду, рондель та багато інших жанрів, я своєрідною візитівкою персько-таджицької лірики є рубаї, японської — хоку (хайку) тощо.

До того ж система диференціації, поділу літературних родів, жанрів і стилів не є застиглою. Взяти хоча б лірику. Наприклад, такий її жанр, як елегія, який зародився ще в Елладі, самі давні греки лірикою не вважали взагалі. Чому? Тому що вона не співалася під музичний супровід, я декламувалася. А власне лірикою давні греки називали виключно пісенні тексти, які виконувалися в супроводі ліри (звідси й сама назва «лірика»).

Із плином часу змінювалася також драма. Еллінський театр нагадував величезний стадіон, де глядачі бачили хор і кількох акторів здалеку, як нинішній глядач бачить футболістів. Сьогодні вистави незрідка відбуваються в такій маленькій залі, що одяг акторів торкається глядачів. Обличчя античних акторів були закриті масками, тому їхні міміка чи сльози були невидимими, я отже, неактуальними. Натомість нині гру майстерного актора неможливо уявити саме без його володіння мімікою, без зволожених очей тощо. В еллінській трагедії провідна роль належала не так акторам, як хору. Нині ж вокальний супровід гри акторів є радше винятком, а про хор як учасника драми взагалі забули. Цікавою виявилася спроба діячів Ренесансу відродити еллінську трагедію. Вони написали текст, організували виступ хору — усе як в Елладі! — але в цілому цей «експеримент» публіці не сподобався. Зате сама ідея співу на сцені згодом втілилася в іншому жанрі — так виникла опера («музична драма»)...