Кожний народ упродовж віків формував свою культуру, яка охоплює усі види організованої діяльності і є свідченням рівня розвитку суспільства. До культурних здобутків, зокрема, належать мистецтва, духовні цінності, знання, вміння, в яких відображаються історичний досвід народу, його пам’ять і характер.

До культурної спадщини належить і літературна творчість, яка у кожного народу набула своїх особливих рис, зростаючи на національній міфології та фольклорі, живлячись досягненнями інших літератур і щедро ділячись своїми.

Літературу певного народу, нації, з притаманними лише їй рисами, називають національною літературою.

Особливості національної літератури виявляються як у розвитку літературного процесу, розробці актуальних для народу тем та ідей, певних художніх образів і національних характерів, взаємодії різних напрямів і течій, так і в індивідуальній творчості окремого митця.
Сукупність національних літератур становить світову літературу, розвиток якої залежить, зокрема, і від міжкультурних зв’язків різних народів і творчих взаємовпливів окремих письменників.

Національна література твориться здебільшого національною мовою, однак цей фактор не роз’єднує різні культури, а зумовлює їх взаємозбагачення як у лексичній, так і в образно-тематичній площині. На відміну від музики, живопису, архітектури, хореографії та інших видів мистецтв література потребує перекладу, завдяки якому відбувається взаємообмін ідеями та образами різних національних культур.

Особлива роль у цьому процесі належить перекладачам, які, обираючи для своєї діяльності літературний матеріал, демонструють не тільки фахову майстерність, а й власний художній смак. Від перекладачів залежить точність відтворення задуму автора оригіналу, а також вибір творів, у яких закладені справжні гуманістичні цінності, що впливають на формування особистості читача. Переклади стають своєрідним містком між читачем і духовними здобутками всієї людської цивілізації.

Українська перекладацька школа має давні традиції, започатковані освіченим духовенством ще в часи поширення християнства. Однак перекладали не тільки релігійні книги, а й тексти світського змісту, зокрема твори Торквато Тассо, Франческо Петрарки, Джованні Боккаччо та інших митців.

У XIX столітті українські перекладачі працювали над творами визначних митців: Вергілія, Гомера, Джорджа Гордона Байрона, Вільяма Шекспіра, Ганса Крістіана Андерсена, Олександра Пушкіна, Генріха Гейне, Фрідріха Шиллера, Йоганна Вольф-ганга Ґете та багатьох інших. Серед визначних українських перекладачів і перекладачок — Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Степан Руданський, Михайло Ста-рицький, Леся Українка, Іван Франко. Перекладали як твори зарубіжних авторів на українську, так і твори української літератури на іноземні мови.

У XX столітті ціла плеяда видатних українських митців подарувала читачам майстерні переклади шедеврів світової літератури. Серед найвідоміших перекладачів були Микола Зеров, Микола Вороний, Максим Рильський, Микола Бажан, Микола Лукаш, Григорій Кочур, Микола Терещенко, Дмитро Паламарчук, Леонід Первомай-ський, Дмитро Загул та чимало інших.