Основні ознаки світового розвитку у 1914-1939 рр.

Період між Першою (1914-1918) та Другою (1939-1945) світовими війнами, поза сумнівом, є однією з найзахоплюючих, але водночас і найдраматичніших сторінок світової історії.

Початок XX ст. - це, окрім іншого, своєрідний Рубікон, коли плин часу прискорився та спресувався настільки, що люди, більша частина життя яких припала на попереднє століття з його відносною розміреністю, були спантеличені можливостями радіо, швидкостями руху не лише автомобілів, потягів чи літаків, а й калейдоскопічною зміною подій.

З наростанням на початку століття класової боротьби та посиленням державного втручання в життя суспільства, в якому вбачалася панацея від економічного та соціального безладу, образ гармонійного індустріального суспільства втратив свою привабливість. До життя були покликані дієвий американський президент Ф. Рузвелт з його «Новим курсом» та тоталітарні правителі з їхньою плановою економікою.

Нині, з відстані XXI ст., що розпочалося, є підстави визначити деякі найзагальніші ознаки історії першої половини XX ст.

Насамперед стала більш активною і масовою, ніж у XIX ст., участь людей в економічному житті, що змінювало не лише самих людей, а й планету. Унаслідок активної господарської діяльності відбувалося загальне потепління, використання енергетичних ресурсів Землі (покладів вугілля, нафти, водних ресурсів) впливало на загальний вигляд цілих континентів, передусім Америки і Європи.

Суттєвою прикметою міжвоєнної доби стало законодавче регулювання економічних, фінансових і соціальних відносин.

З розвитком індустріалізації людство позбавлялося деяких ілюзій. На початку XX ст. у світі утвердився до певної міри романтичний погляд на тогочасне індустріальне суспільство. Вважалося, що, на відміну від бездіяльних і занепадницьких епох минулого, XX ст. плекатиме як найвищі свої цінноти виробництво та загальний добробут. Великі сподівання покладалися на те, що роль держави у світі, де запанує виробничий інтерес, буде якнайменшою, оскільки економіка розвиватиметься за законами ринку, а не волею державної бюрократії.

Ідея прогресу, яка була однією зі складових світогляду людства ще з часів Давньої Греції та Давнього Риму, з початком XX ст. зазнала нищівного удару через Першу світову війну з її воєнними катастрофами, розлад і занепад, через зниження темпів економічного розвитку і три поспіль кризи перевиробництва (1920-1921, 1929-1933, 1937-1939). Це змусило уряди прийняти закони проти сваволі монополій, про профспілки, врегулювання трудових конфліктів, соціальне страхування тощо. Це, у свою чергу, зумовило демократизацію політичної системи суспільства.

Водночас нерівномірність економічного розвитку країн і «Велика депресія» 1929-1933 рр. посилили економічне суперництво між державами. Це протистояння супроводжувалося боротьбою за ринки збуту товарів (насамперед у колоніях), загостренням міжнародних відносин, унаслідок чого утворилися ворожі один одному блоки держав, що, врешті-решт, призвело до двох світових воєн.

Упродовж міжвоєнного періоду характер цих протиріч не був незмінним: спочатку, у 20-х рр., це були протиріччя між країнами — переможницями у Першій світовій війні та державами, що зазнали у ній поразки, а у 30-х рр. головними стали вимоги Німеччини, Італії та Японії про переділ світу і встановлення вигідного для них «нового світового порядку».

Перша світова війна призвела до розпаду могутніх колись Австро-Угорської. Османської й Російської імперій та появи нових незалежних держав у Європі: Австрії, Чехо-Словаччини, Угорщини, Польщі, Югославії, Фінляндії, Латвії, Литви, Естонії тощо.