Дорогі юні друзі, поміркуйте над притчею!

ПРИТЧА ПРО КРИЛА ТВОРЧОСТІ

У саду вирувало справжнє життя. Весело співали птахи, копошилися комахи, невтомно трудилися бджоли й муравки. Серед цієї метушні й галасу на гілочці сиділа Гусениця. Вона ліниво грілася під променями Сонечка. Несподівано її увагу привернув дивовижно гарний Метелик. Він вільно пурхав над квітами. їй додумалося:

— Як же йому добре — красивому й щасливому! Вільно літає там, де йому лишень заманеться. Скільки цікавого може пізнавати! А що я? Я зовсім на таке не здібна... І ніколи не буду щасливою...

І Гусениця зовсім поникла й засумувала... Раптом вона побачила своїх приятельок, які із захопленням пряли тонесенькі шовковисті нитки.

— Що це ви робите? — байдуже запитала Гусениця.

— Як що? — здивувалися приятельки. — Хіба ти не відчуваєш, що ми повинні робити саме це?

Гусениця задумалася... І справді, щось ізсередини підказувало, що вона мусить прясти нитки. Потихеньку, неквапливо прийнялася заділо. Спочатку їй було важко й лякливо... Згодом, коли в неї стало гарно виходити, почала працювати впевненіше й завзятіше. Навіть забула про свій смуток. За роботою наша знайома не помічала часу і втоми. Хатинка-кокон збільшувалася, ставала затишною. У Гусениці дедалі зростало почуття задоволення. Нарешті вона повністю сховалася у своїй хатинці.

Відпочивши від тяжкої, але плідної праці, Гусениця відчула нестримне бажання вивільнитися, шукати нове захоплююче заняття. А ще дуже хотіла віддячити своїм подругам, зробити для них щось корисне і приємне. І коли вона нарешті роздерла кокон, світло лагідного Сонечка осяяло неймовірної краси крила. Її крила! Мрія збулася — вона стала Метеликом, готовим у всій величі творити благо, добро, красу!