Магічна сила художнього слова.

За переказами, саме в той моторошний день, коли озвірілі від нечуваного спротиву слов’ян, закривавлені й прогірклі в згарищах монгольські орди докотилися до стін золотокупольного Києва та отаборилися на горі, званій відтоді Батиєвою, перед нашими пращурам з усією невідворотністю постала страшна істина «про загибель Руської землі» — Київської Русі. Саме тоді в таємних підземеллях Софії, що сягали лівого берега Дніпра, при мерехтінні смолоскипів було заховано найцінніший скарб Княжої доби — бібліотеку Ярослава Мудрого. Київські ченці рятували не власне життя й не золото, а інші, незрівнянно більші коштовності — Книги, осереддя духу людського, зернята національного Дерева Життя. Ховали, аби не перервалася золота нитка часів і зв’язку між поколіннями та епохами. Вони вірили попри все, що колись, нехай навіть у неймовірно далекому майбутньому, слава Київської держави таки відродиться. Наші пращури були мудрими, тож добре усвідомлювали незнищенну, магічну силу Слова й Словесності...
Про місце й роль художньої літератури в житті людини й людства замислювалися здавна. Так, Арістотель вважав, що, читаючи високохудожні твори, людина стає кращою, неначе очищує свою душу. Такий вплив мистецтва на людей він назвав катарсисом (грец. очищення). Саме так на Гамлета, героя трагедії Шекспіра, впливає гра акторів, що оплакують горе цариці Гекуби, яка втратила під Троєю дітей. Під впливом рицарських романів, де головні герої захищали знедолених і відновлювали справедливість, герой твору Сервантеса — відважний гідальго Дон Кіхот — вирушив у мандри.