Дорогий читачу!

Книжка, яку ти тримаєш у руках, запрошує до захоплюючої подорожі сніговою літературою новітнього часу. Для ціеї віртуальної подорожі «за кордон», до інших країн та континентів, інших національних традицій, шо витворюють багатоголосий ансамбль світової культури, не потрібні візи та квитки. Як казав один із героїв роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита», «усе просто»: ти гортаєш сторінку за сторінкою, а за вікнами уявного авто пропливають чепурні, немов іграшкові, будиночки Німеччини, буйні хащі Латинської Америки, нагріті до білого жару піщані пагорки Алжиру, шпилі соборів Відня та Лондона, що нагадують застиглі в камені акорди органної музики...

Чого тільки не побачиш у самому лише Парижі! Ось Булонський ліс, яким прогулювався, насолоджуючись ароматами квітів та вишуканим вбранням салонних модниць початку XX століття, французький письменник Марсель Пруст. Ось красуня Ейфелева вежа, котру французький поет Ґійом Аполліпер дещо поблажливо нарік «пастушкою». А ось оспіваний ним же міст Мірабо, що здобув славу «моста закоханих»; саме з нього через півстоліття після появи аполлінерівського шедевра кинувся в Сену чарівник німецькомовної поезії Пауль Целап. Цими вулицями, затьмареними фашистською свастикою, ходив Альбер Камю, автор епохального роману про «коричневу чуму» XX ст. І на цих самих вулицях Ежен Йопеско, котрий тоді робив перші кроки у драматуртії, зазивав випадкових перехожих відвідати виставу за його чудернацькою «антип’єсою» «Голомоза співачка»...

Утім, подорож, у яку тебе кличе ця книжка, є переміщенням не лише у просторі, а й у часі. У ній ми спостерігатимемо за літературним процесом від кінця XIX ст., тобто від «нової драматургії» Г. Ібсена, що здійснила переворот у театрі, до кінця XX ст., тобто до оповідання М. Павича «Дамаскин», котре разом із іншими творами цього письменника намітило новий шлях розвитку літератури за лоби мультимедійних технологій. Центральне місце у хрестоматії посідає література XX ст. — періоду, що увійшов до історії як століття світових війн та революцій, падіння начебто непорушних імперій і виникнення нових тоталітарних режимів, котрі загратували та вкрили колючим дротом величезні ділянки земної кулі. «Часом-вовкодавом» назвав його російський поет Осип Мандельштам, який загинув у таборах сталінського ГУЛАГу. То було століття, за яке людство пройшло шлях від п’янких сподівань на побудову «раю на землі» до утвердження кривавих диктатур, оплачених сотнями тисяч жертв, і неспокійного життя за умов тривалої «холодної війни».